Психотерапія передбачає розмови зі слухачем (психотерапевтом), який спеціально навчений допомогти вам спочатку зрозуміти, а потім спробувати змінити (якщо ви зохочете) речі, які вас турбують. Це процес, у якому ви берете активну участь, на відміну від консультування чи медикаментозного лікування, де вам можуть призначати конкретні ліки або давати певні інструкції до дій.
Ви можете розпочати психотерапію звернувшись до психотерапевта приватної практики (знайти за рекомендацією друзів, або в інтернеті), звернувшись до психдиспансеру за місцем проживання або у волонтерську службу (зараз безкоштовну короткострокову психотерапію, кризову допомогу та психологічне консультування надає НПА, Порадня на постійній основі). Терапія може бути індивідуальною, для пар або групова. Також є різні онлайн-сервіси де розміщені анкети спеціалістів, а сервіс несе відповідальність за перевірку їх освіти і рівня підготовки.
Для тих, хто зараз в пошуку свого терапевта та хоче розпочати психотерапію - це може бути заплутаною задачею і виклакти багато опору. На перший погляд здається, що існує десятки різних напрямків, в яких супер важко розібратись. Цим постом спробую спростити цю задачу для вас.
Дійсно, з роками у психотерапевтичних підходів і методів з’явилися свої “бренди”, соцмережі та розпосвюдження неякісної інформації ще більше їх розмазали та розмили кордони розуміння. Насправді, є кілька основних направмків психотерапії: когнітивно-поведінкова або КПТ; гуманістичний напрямок (клієнтцентрована, гештальт, екзистенційна), психоаналітична (психодинамічна) терапія та інтегративна терапія (це коли терапевт використовує мікс декількох підходів). Далі розказую про кожну окремо і уточню: я працюю в психодимачіному підході, тобто я психоаналітично орієнтований психотерапевт. Спробую описувати підхід безпристрасно, але так як я в ньому працюю і знаю про нього найбільше, тому може бути так, що несвідомо я все одно буду ставити його на перший план. Прошу прийняти і зрозуміти.
КПТ, когнітивно-поведінкова терапія
Це напрямок психотерпії умови створення якого були продиктовані, на мій погляд, страховими та медичними компаніями. Є чіткі протоколи лікування, вправи, психологічні експерименти, домашні завдання. У сесій є план, продуктивність терапевта можна виміряти в кількості зроблених вправ з клієнтом, кількістю домашніх завдань тощо. Це зручно. Якщо би я описувала КПТ одним реченням, то я би сказала, що тут основна задача навчити клієнта думати і поводити себе так, щоб а) позбутись симптомів, які заважають жити і б) набути навичок які допоможуть жити так, як ви би хотіли. Тобто фокус на зараз і майбутнє. Формат короткостроковий - від кількох сесій до 10-15.Плюси: чіткість, певна універсальність, уніфікованість, раціональність, конкретні рекомендації що робити тут і зараз, коли вам погано. Хороший варіант першої психологічної допомоги.
Мінуси: про довгострокову перспективу такого підходу поки що важко судити, бо це в якомусь сенсі лікування симптомів. КПТ - це по суті терапевтичний аналог лікування медикаментами. Зараз тобі погано - роби оце і оце. Якщо у людини не було базових навичок психіки - це хороший спосіб їм навчитись, але якщо причина розладу у конфлікті вже існуючих структур, які були побудовані в процесі життя, то майбутній стрес з великою вірогідністю приведе до повтору симптомів. Це мої власні умозаключення.
КПТ орієнтована на “видимі” психічні процеси - мислення та поведінку. Терапевт виступає в ролі тренера. Тренуються нові навички мислення та поведінки. Клієнт має навчитись як поступово протистояти своїм страхам (наприклад, відкритого простору, соціальних ситуацій), для прикладу, якщо пацієнт боїться їздити в метро, психотерапевт може проїхатися з ним у підземці і раціонально описувати ситуацію.
Задача терапетва допомогти змінити ірраціональне та неефективне мислення пацієнта (обсессивне бажання мити руки, страх закритого простору, страх нових знайомств тощо) на ефективне та раціональне. Сучасні КПТ напрямки: схема-терапія, DBT (Dialectical Behavior Therapy), Mindfulness, Compassion Focused Therapy, Терапія прийняття та відповідальності та інші. Відповідно сучасними протоколами професійних асоціацій психіатрів та психотерапевтів, міністерств охорони здоров’я та ВООЗ КПТ є рекомендована як одне з «втручань першого вибору». Тобто коли у вас є гострі симптоми до них є протоколи конкретних дій. Прикладом є мій пост про самодопомогу.
Гуманістичний напрямок (клієнтцентрована, гештальт, екзистенційна)
Суть гуманістичного підходу - особистість як цілісна система і у неї є потенціал до одужання. Тому задача терапевта, який працює у цьому підході, бути сфокусованим не на причині та наслідках проблем, які має клієнт, а на його особистості. Фокус на тому, як саме ви переживаєте свої почуття. Терапевт описує те, як він бачить ваші переживання, щоб у вас з’явилась можливість дізнатись в який спосіб ви живете життя і реагуєте на обставини. У процесі такої терапії більше досліджується ваша особистість. На відміну від КП терапевта, клієнт-центрований не створюватиме план чи структуру сеансів, але заохочуватиме вас вільно говорити про речі, які вас турбують. Терапевт має бути теплим, чуйним і не засуджуючим, заохочувати вас бути максимально відкритими, зіткнутися зі складними спогадами, почуттями та страхами та змиритися з ними. Може бути тривалою або короткостроковою.
До гуманістичного підходу відносяться: гештальт (фокус на “тут і зараз” та прийнятті відповідальності за себе,) клієн-центрована (відкидає ідею авторитетності терапевта, терапевт більше як вербалізатор особистісних процесів людини) та екзистенційна (фокус на вільному волевиявленні людини та пошуку її екзистенційного сенсу).
Плюси: підкреслює автономність та свободу волі людини у виборі нею своєї поведінки, це єдиний підхід, що ставить в центр суб’єктивний досвід кожної окремої людини, що не може не викликати повагу та інтерес (мої, як мінімум).
Мінуси: хтось може вважати це і плюсом, але так як це пишу я, на мою власну думку відношу до мінусів → людина не розглядається в гуманістичному підході в контексті “стимул-реакція”, якщо інші підходи розглядають поведінку людини в певному контексті редукціонізму (пояснюють поведінку та почуття людини на основі певних закономірностей психіки/виховання/пережитих подій/несвідомих процесів тощо), то тут просувається ідея персонального вибору, персональної відповідальності за вибір стилю життя.
Особисто мені це не дуже лягає на анамнез людини з алкоголізмом (наприклад), яка жила і росла в сім’ї алкоголіків та наркоманів, або в притулку, або жила на вулці, що в принципі буде підштовхувати її до схожого вибору способу життя, свідомо чи несвідомо. Також особисто для мене він надто позитивний, коли стосується людської поведінки — це означає, що в підході припускається, що люди за своєю суттю хороші та обиратимуть позитивні шляхи для свого життя — однак свобода волі та вибір обмежені для деяких людей, бо наше походження має велике значення, як не крути.
Психоаналітична (психодинамічна) терапія
Походить від психоаналізу. В психодинамічному підході фокус на несвідомих переживаннях, які впливають на поточне життя та стосунки. Психоаналіз і психоаналітична терапія — це не одне й те ж саме. Далі розказую саме про терапію. З точку зору свого масштабу та цілей — цей підхід є найамбітнішим. Походженя підходу лежить у теоріях Зигмунда Фрейда (концепція несвідомого; теорія сексуальності; структурна модель психіки Ід/Его/Супер-Его; теорія потягів та ін), пізніше як концепція, так і застосування психодинаміки отримали подальший розвиток завдяки аналітичній терапії Карл Юнга (теорія індивідулального та колективного несвідомого; лібідо як життєва енергія, а не тільки сексуальна як у Фрейда; теорія архетипів, а особливо Селф, Персона, Тінь та Аніма/Анімус), Альфреду Адлеру (індивідуальна психологія), Мелані Кляйн (теорія об’єктних відносин) та іншим. З того часу психоаналітичні методи постійно розвиваються.
Це найскладніший з розмовних методів, який мав значний вплив на більшість інших. Терапевт-психоаналітик може здаватися більш відстороненим, ніж інші терапевти, які виконують роль «тренера» чи «друга», але роль такої нейтральності терапевта в тому, щоб дати проявитись вашим несвідомим паттернам у встановленні контакту з людьми і таким чином створити можливість їх усвідомити.
Як правило, ці паттерни не є унікальними у контакті з терапевтом, а ілюструють вашу типову поведінку у стосунках. Не рахуючи первинного інтерв’ю, яке може тривати 2-4 сесії, де терапетв може задавати багато специфічних питань, що стосуються вашої біографії, далі процес відбувається спонтанно і вам пропонується говорити про все, що на момент сесії є для вас актуальним (навіть якщо на перший погляд може здатись, що це не дуже відповідає вашому основному запиту).
Основні техніки психодинамічного підходу: вільні асоціації, аналіз сновидінь, виявлення та інтерпретація захисних механізмів психіки, інтерпретація переносу (коли ви перенаправляє свої почуття щодо однієї людини на іншу. Під час терапевтичного сеансу це зазвичай перенесення ваших почуттів щодо когось іншого на свого терапевта) та контрпереносу (реакція терапевта у відповідь на перенос). Психоаналітична психотерапія зазвичай триває набагато довше, ніж КПТ, і вам цілком може знадобитися більше одного сеансу на тиждень, оскільки вона спрямована на вплив на глибші шари особистості, на джерела тривожних думок і поведінки. Вирішальним фактором, який відрізняє успішну психодинамічну терапію від невдалої, є якість терапевтичних стосунків які складаються між вами та терапевтом. Це питання, яке знаходиться в центрі уваги в психодинамічній психотерапії. Впоратись з конфліктами, переносом, відкрити/збудувати/розділити довіру — це те, що стається не одразу, але коли вдається, стає для вас альтернативним прикладом здорових стосунків і залишиться з вами назавжди. Приклад стосунків в яких ви зможете бути собою, і які ви потім почнете будувати (якщо захочете) і з іншими теж.
Плюси: психодинамічний підхід є хорошою практикою толерантності до невизначеності, толерантності до своїх почуттів, процесів які відбуваються в нашій психіці, але які ми ніяк не можемо контролювати. У такій терапії відбувається процес самопізнання, пізнання своєї історії і дослідження причинно-наслідкових зв’язків нашого ставлення до себе, до оточуючих і до світу. Дає змогу дослідити джерела наших симптомів, переосмислити їх та інтегрувати цей новий досвід. Така робота стає передумовою глибинних змін.
Мінуси: це довго, а враховуючи тривалість - це ще й дорого, процес не завжди приємний, в контексті сучасних потреб більшості людей (простіше і пошвидше) психодинамічна терапія — ні в які ворота. Такі поняття, як Ід, Его, Едипів конфлікт тощо не можна безпосередньо перевірити чи виміряти. Так само і несвідоме неможливо безпосередньо оцінити. Оцінку вірності інтерпретацій терапетва може дати тільки сам клієнт, виходячи з того, що він відчув. Необхідні довгострокові зобов'язання, що теж багатьом стає все важче. Потреба бговорювати дитинство/особисту історію, чого деякі, можливо, не бажають робити.