Брюс Перрі є провідним світовим експертом у галузі дитячого розвитку, він вивчав вплив дитячої травми на розвиток мозку. В рамках серії його тренінгів під назвою “Розуміння дітей з травмою та які зазнали жорстокого поводження” він пише, що в фокусі його роботи не насильство, до якого схильні діти (джерело якого не завжди можна достепенно дослідити і контролювати), а психічне здоров’я.
Якщо дитина розвиває здатність бути гуманною, це зменшує імовірність її схильності до насилля, а імовірність бути стійкою після після впливу насильства зростає. Він виділяє 6 ключових сильних сторін (навичок), які можуть допомогти дитині (і дорослому у майбутньому) зберегти стійкість, зміцнити психічне здоров’я та зменшити ризик виникнення безлічі емоційних, соціальних та поведінкових проблем.
Ці ключові компетенції:
прив’язаність
саморегуляція
афіліація (прагнення бути в оточенні/товаристві інших людей)
бути свідомим щодо почуттів іншого (attunement)
толерантність
повага
Разом вони створють міцний фундамент для майбутнього здоров’я людини, щастя та продуктивності. Важливо зазначити, що кожна наступна виростає з попередньої, без формуння більш ранніх навичок, наступні або не формуються належно або взагалі. Нижче короткий опис кожної навички.
Прив’язаність - це здатність формувати та підтримувати здорові емоційні зв’язки з іншою людиню. Це діадні стосунки, 1 на 1. Процес починається ще у довербальному віці (0-1 років) з люблячою, уважною, чуйною фігурою, яка турбується (мамою, або тим, хто виконує її функцію). Тип прив’язаності, якого набуває дитина, є наріжним каменем усіх подальших навичок. Взаємодія немовляти з основним опікуном створює його чи її перші стосунки. Здорова прихильність дозволяє дитині любити, стати хорошим другом і мати позитивну модель для майбутніх стосунків. Які бувають типи прив’язаності це вже інша історія.
Коли дитина росте, її здатність до прив’язаності також формується за рахунок інших важливих фігур, що консистентно присутні в житті дитини (вчителі, бабусі, дідусі, друзі сім’ї та родичі). Людині, яка має труднощі з цією навичкою, важко заводити друзів і довіряти іншим, також може виявляти мало емпатії до оточуючих.
Саморегуляція (контейнування власних імпульсів) - це здатність помічати та регулювати основні потреби/бажання/імпульси такі як голод, сон, фрустрацію, злість або страх. Після того як прив’язаність побудована, вона стає основою для саморегуляції; рівень довіри, який сформувався у прив’язаності стає передумовою для певного несвідомого очікування, що потреби та імпульси дитини будуть задоволені. Бо дитина не може регулювати свій голод, вона в прямому сенсі залежить від стосунків з турботливим об’єктом, який може її погодувати, вкласти спати, коли розуміє, що є така потреба, заспокоїти, коли дитина налякана і тд.
Афіліація (приналежність) випливає з перших двох навичок, якщо все склалось з прив’язаністю та саморегуляцією, ми вчимось приєднуватись до інших і робити свій внесок в групу. Це дуже важливий аспект для подальшого розвитку в житті людини, бо тільки в групі людина може створити щось більше, адаптивніше та креативніше, ніж на індивідуальному рівні. Якщо з цією навичкою не складається в дитинстві, не розвиваються на потрібному рівні всі компоненти комунікації, у майбутньому людина може почувати себе ізольованою і відстороненою.
Відчужена, маргіналізована дитина може обернути цей біль ізольованості на себе, ненавидіти себе. Або вона може спрямовувати біль назовні, стаючи агресивною і жорстокий. Пізніше в житті, без втручання, такі люди, швидше за все, шукатимуть інших маргіналізованих людей і спілкуватимуться з ними. На жаль, клеєм, який утримує ці групи разом, можуть бути переконання та цінності, які є саморуйнівними або викликають ненависть до тих, хто їх “виключив”.
Бути свідомим щодо почуттів іншого (attunement - налаштування) думаю послідовність навичок вже вимальовується і ви розумієте, якщо людина відчуває себе ізольованою, то ні про яке налаштування на інших мови йти не може. Налаштування на інших, це вміння розпізнавати потреби, інтереси, якості, цінності інших. Немовлята починають життя орієнтованими на себе і поступово розвивають усвідомленість та здатність бачити за межами себе, відчувати й класифікувати інших людей у своєму світі. Спочатку цей процес спрощений: «Я хлопчик, а вона дівчинка. Її шкіра коричнева, а моя біла». У міру того як дитина росте, її усвідомлення відмінностей і подібностей стає складнішим.
З усвідомлення цих різнозстей навколо себе у дитини розвивається толерантність (здатність розуміти та приймати те, як саме і на скільки інші відрізняються від тебе). Якщо толерантність не розвинена, людина живе в постійній інфантильній претензії чому всі люди не розуміють з напів подиху чого вона хоче і про що думає, починає булити тих, хто відрізнається від її уявлень про світ і людей, буде проявляти свою нетерпимість різними способами від залякування до цькування.
З розвиненої толерантності та решти попередніх навичок виростає повага, як вміння знаходити цінності у самому собі, у відмінностях між іншими. Усвідомлена, толерантна людина, з вмінням будувати хороші стосунки, здатністю до прив’язаності, саморегуляцією отримує повагу у відповідь природним шляхом. А якщо ні, то може розпізнати насилля в свій бік і протистояти йому.
Звучить ідеально, але в природі зустрічається 😄
Усвідомлення, що ви можете не володіти якимось з пунктів може викликати різні емоції, але я ще додам, що як в психотерапії так і просто в житті реально добудувати потрібні модулі, якщо дати собі шанс прийняти добре і тепле ставлення інших до нас.
Джерело: Perry, B. (2002). Six core strengths for healthy child development. The Child Trauma Academy, Training Series, 2